Посріблені ліси окуталися тінню,
А небосхил горить і віти золотить.
Виходжу я на шлях — на смугу ясно синю,—
І чудно й дзвінко сніг під валянком скрипить.

У цьому ж лісі я пив самоту осінню,
Тут весну цілував під шелест верховіть,
Тут літом пропливли ледачі дні незмінні,—
Тепер сюди прийшов мороза я зустріть.

Цей вечір, замкнений в холодному спокої,
Ясний, докінчений нагадує сонет,
Сонет краси гаїв і тиші зимової.

Зі сніжних рим дзвінких його зложив поет,
Чий силует на тлі блакиті неземної
Для тих, хто молиться, є божий силует.

Білі мухи налетіли —
Все подвір’я стало біле.
Не злічити білих мух,
Що летять, неначе пух.

— Галю, Петрику, Кіндрате,
Годі, ледарі, вам спати! —
І побігли до санчат
Галя, Петрик і Кіндрат.

Всі з гори летять щодуху.
Щоб спіймати білу муху,
А санчата їм усім
Змайстрував старий Максим.

Троянди паморозь іскристо-сиза вкрила,
Хоч бідні пуп’янки ще прагнуть розцвісти;
Летить до вирію, до теплої мети
Гусей згуртованих черга ширококрила.

Човни у пристанях, і згорнуто вітрила,
Як перечитані від милої листи,
У лісі паростка живого не знайти,
У полі хліб людський людська рука скосила.

А от же пуп’янки у мене на столі
Сьогодні розцвіли у хатньому теплі.
На стеблах, живлених солодкою водою,

І зелениться рунь крізь сонну каламуть,
І знаю, що човни — не нині, то весною
За срібними гусьми по водах попливуть.

Дрімає білий ліс,
мов чарами повитий,
а місяць із небес
алмази сипле скрізь
і сяйвом облива
зимові сніжні квіти…
Дрімає білий ліс.
А між кущами зайчики маленькі
вже гулянки веселі почали
і в’ються у танку,
неначе пух легенький,
у тихім морі мли.
І сиві хмароньки
у небесах дивують,
як гарно зайчики
ведуть свої танки,
і бачить ліс крізь сон,
як зайчики танцюють,
і шепче їм казки…

Ой, весела в нас зима,
веселішої нема
– грає срібними зірками,
в’ється синіми димками,
снігом землю обійма.

Ой струнка ялинка в нас!
Скільки грає тут прикрас!

Ми зібралися юрбою,
разом з піснею новою
рік новий зустріти час!