День осінній… вітер віє,
І красуня Сонце змерзло
Одягає теплі шати —
Хмари сиві і блакитні.

Одягає теплі шати,
Їх освітлює красою,
Обливає їх промінням,
Що з лиця красуні ллється.

Потім шати всі скидає,
І лягає тихо спати,
І пірнає потихеньку
У пуховисту постелю.

Укривається блакиттю
І тихенько засинає…
Хмари-шати розпливлися,
Розпливлись по всьому небі.

Восени прилітають невідомі птиці,
З дивним криком падають на ріку,
І стрілець сам не знає: може, то тільки сниться,
Що весною він бачив саме таку.

Восени кожен день — якась відміна:
То зів’яла стеблина, то зелений пожовк…
Восени розумнішою стає людина
І ще м’якшим — трави прим’ятої шовк.

Восени залягає риба в ковбанях,
Щоб немудрі якісь бачити сни…
Осінь, звісно, пора розмов останніх,—
Але й сходить пшениця теж восени!

Осінь ходить, яблука золотить.
Я приїхав у незнаний край.
— Чужоземко молодая, хто ти?
— Одгадай.

— Чужоземко, дай води напитись!
— У воді любовне є дання.—
Я рушницю почепив на віти,
Я до бука прив'язав коня.

Я дивлюся в вічі — і скорботи
Листя опада на дно душі.
Щастя ходить, і серця золотить,
І в знемозі клонить комиші.

День осінній... вітер віє,
І красуня Сонце змерзло
Одягає теплі шати —
Хмари сиві і блакитні.

Одягає теплі шати,
Їх освітлює красою,
Обливає їх промінням,
Що з лиця красуні ллється.

Потім шати всі скидає,
І лягає тихо спати,
І пірнає потихеньку
У пуховисту постелю.

Укривається блакиттю
І тихенько засинає...
Хмари-шати розпливлися,
Розпливлись по всьому небі.

Яблука доспіли, яблука червоні!

Ми з тобою йдемо стежкою в саду.

Ти мене, кохана, проведеш до поля,

Я піду — і, може, більше не прийду.

Вже-я любов доспіла під промінням теплим,

І її зірвали радісні уста,-

А тепер у серці щось тремтить і грає,

Як тремтить на сонці гілка золота.

Гей, поля жовтіють, і синіє небо,

Плугатар у полі ледве маячить-

Поцілуй востаннє, обніми востаннє;

Вміє розставатись той, хто вмів любить.